Українські винні історії

Якщо влаштувати подорож виноградниками України, то можна помітити, що картина виходить дуже строката. У різних регіонах на сусідніх ділянках уживаються французи зі своїм шармом, італійці з темпераментом, стримані німці, експресивні іспанці та грузини. Так, це я звісно ж, маю на увазі сорти, які народилися за тисячі кілометрів звідси, але пустили тут коріння. Сьогодні вони разом з місцевими автохтонами формують обличчя сучасного українського виноробства. Навіть більше, домінують на наших виноградниках. Але як так сталося? Для цього треба трохи відмотати історію назад і розібратися, хто всіх цих «іноземців» сюди запросив.

В одному з попередніх випусків я вже розповідав про зародження винної культури на території Північного Причорномор’я. Сьогодні ми зробимо крок далі й поговоримо про надзвичайно розвинену археологічну спільноту, відому як  Черняхівська культура. Давайте з’ясуємо, яку роль у ній відігравало вино, яким воно було, та як його пили.

У світі вина є регіони-зірки, і однією з найяскравіших по праву можна назвати Бордо. Це такий своєрідний інфлююенсер, досвід якого намагались наслідувати всі навколо. Звідти регулярно розходилися барріки з першокласним вином, а також знання, технології та високі стандарти якості. Україна не залишилась осторонь цього тренду, хоча в середньовіччі наші землі більше орієнтувалися на візантійську та причорноморську винну традицію. Проте пізніше, особливо в часи активної інтеграції до європейського ринку, саме бордоська модель стала для українських виноробів еталоном структурного червоного вина. І сьогодні ми простежимо, як саме Бордо вплинуло на наше виноробство та винну культуру.

Кінець 19 століття видався непростим для світового виноробства. Індустрія буквально опинилась на грані знищення, а виною всьому філоксера, крихітна тля, яку неможливо побачити неозброєним оком. Вона «косила» європейські виноградники гектар за гектаром, і територію України теж не оминула своєю увагою. Тож сьогодні будемо говорити про те, як вона сюди потрапила, як з нею боролися, та здавалося б, до чого тут національно визвольний рух.

Коли держава забороняє людям пити, нічого хорошого з цієї історії зазвичай не виходить. Сухий закон завжди починається як моральна проповідь, а зрештою перетворюється на театр креативу та народної винахідливості. Українцям намагались заборонити пити тричі, коли вони жили під владою спочатку царської Росії, потім більшовиків. А десь по інший бік Атлантичного океану подібний досвід проходили американці. І якщо придивитись уважно, ці історії римуються, наче їх писав один сценарист з чорним гумором. Заборона народжує спротив, а держава отримує більше проблем, ніж користі. Тож сьогодні проведемо паралелі й порівняємо ці досвіди – як виживали українці й американці під час «сухих законів».